"Жаба, яка сказала “Думай”"
Після першого замовлення — датчика двигуна — я був у стані ейфорії. Здавалося, що мої мрії починають здійснюватися. Відчуття перемоги, гордості та віри в успіх огортало мене. Але реальність швидко збила цей запал. Замовлення надходили настільки рідко, що їх не вистачало навіть на покриття мінімальних витрат. У ті дні, коли клієнтів не було взагалі, я сидів у своєму маленькому офісі, серед стелажів, зроблених батьком, і думав, що роблю не так.
Мій товариш, із яким ми разом починали, поступово відійшов від справ. Він не бачив перспектив і, чесно кажучи, перестав вірити в нашу ідею. Я залишився один на один із цим кораблем, що потихеньку тонув. Постачальник, хоч і був терплячим, не міг нічим суттєво допомогти. Його головний інтерес — щоб я оплачував рахунки. Тож уся підтримка звелася до моральних “тримайся, усе налагодиться”.
На щастя, я не був цілком самотнім. У сусідньому приміщенні працював майстер із ремонту взуття — добрий і спокійний чоловік, завжди готовий поговорити. Він часто ділився своїм досвідом: “Місце твоє не дуже. Тут клієнти є, але не твої. Шукай, де вони водяться”. Його слова були простими, але змусили мене замислитися. Це був перший дзвінок до розуміння: я не просто сиджу не там, а й думаю не в тому напрямку.
І, звісно, була ще одна важлива річ. На моєму робочому столі, який я самостійно пофарбував у коричневий, стояла фігурка жаби, подарована мамою. Це був не просто символ, а маленький оберіг, який нагадував: “Не здавайся, гроші мають водитися”. Ця жаба стала для мене не лише прикрасою, а й джерелом віри. Щоразу, коли я відчував розпач, я дивився на неї й думав: “Що б не сталося, усе буде добре”.
Минали місяці. Я витратив усі свої заощадження, заліз у борги, які на той час здавалися просто космічними. Кожен день був схожим на попередній: я сидів у офісі, чекаючи клієнтів, яких майже не було. Постійне очікування повільно перетворювалося на песимізм. Але цей же песимізм змусив мене рухатися. Я почав шукати, думати, аналізувати.
Півтора року. Саме стільки тривало моє сидіння в офісі та пошук виходу. І одного вечора, коли офіс уже поринув у тишу, мене осяяло. Ідея була простою, навіть банальною, але в той момент вона здавалася революційною. Я почав розміщувати оголошення на популярному сайті, який тоді тільки набирав обертів. Але замість того, щоб просто рекламувати запчастини, я робив хитріше. Я писав, що продаю авто, але в тексті зазначав, що це оголошення про запчастини до конкретної моделі. Я створив сотні таких оголошень для різних марок і моделей автомобілів.
Через тиждень після першої хвилі оголошень телефон почав дзвонити. Дзвінки були різні: хтось шукав авто, але все більше людей цікавилися саме запчастинами. Поступово дзвінки заповнили мої дні роботою, і я зрозумів, що нарешті знайшов той ключ, якого мені не вистачало.
Це була моя маленька перемога. Вона не вирішила всі проблеми відразу, але дала мені віру в те, що все можливо. Що навіть із 8 квадратних метрів, подарованою жабою й порадами сусіда можна досягти більшого. Головне — не боятися шукати рішення й довіряти своїм ідеям.
Так, як сказала б жаба: “Думай, і гроші обов’язково з’являться”.
Коментар (0): Розділ 2: "Жаба, яка сказала “Думай”"